Kам'янець-Подільський — місто древнє, місто старовини, кожна частка якого ніби складена подихом минулого. З давніх-давен не зникає, а зростає і міцніє цікавість до минулого цього міста, його дивної, невимовно мальовничої і суворої монументальної могутності. Історичне минуле Старого міста приховує безліч таємниць. Кам'янець овіяний сивими легендами, які, як і мури, брами i вежі багато можуть розповісти нам про часи, коли брязкіт зброї змінювався на брязкіт кайданів, аж до тої пори, коли ті кайдани були розірвані.
Кам’янецький скарб
Захопили турки Камянець, а разом з ним гори золота і коштовностей. Багато разів поляки хотіли вигнати бусурманів з міста, та вороги міцно тут зачіпилися. Але повернули часи і змушені були турки Кам'янець польським панам вертати. Щодень вивозили, тай вивозили незліченні багатства кіньми, верблюдами і віслюками, а його є і є. Вже час місто повертати, а де ж золото, срібло подівати? З давніх-давен під містом було прокладено безліч таємних підземних ходів. Дізнавшись про це, вирішили турки всі скарби, що не встигли вивезти, заховати під землю. А на сторожі залишити злого чаклуна. Чаклун проказав казання, вдарився об землю, і перекинувся у лихе страховисько, яке і дотепер оберігає ці казкові скарби.
Скільки і яких тільки чуток вже не ходило про карету з золотом під Турецьким мостом, та ніхто не може її знайти, бо не знає, де вона. Одна чутка є про те, що турки обіцяють відбудувати Старе місто, дадуть великі пожертви для міської людності за невелику послугу — дозволити дістати карету. А час плине, породжує нові чутки, нові легенди, придебеньки, але хто зна...
Легенда про Святий камінь
Було це давненько, забули коли,
У Смотричі збігло багато води.
Якби ж то каміння само говорило,
То все про минуле би нам сповістило.
Жив в Кам'янці князь зі своєю ріднею.
Мав доньку єдину — Наталку, як фею.
Не дуже хотіли красуні батьки,
Щоб в їхні палаци прийшли козаки.
Не завжди буває, як хоче весь рід.
Кохання зачалось — спиняти не слід.
Тарас покохав її зразу на вік,
Не зміг заперечити знатний весь рід.
Та добре на світі не довго бува,
На місто насунула вража орда.
Турецького війська напхалось сюди,
Де оком не кинеш, там всюди вони.
Всі мешканці міста за зброю взялись,
— "Тут ворог не пройде" — вони поклялись,
Жорстокою, смертною січ та була:
Не втримали вежі, фортеці й моста!
На брамі сміливці із князем своїм
Загинули мужньо від тисячі стріл.
Де взяти ту силу, щоб турків спинить?
Подружжя на брамі сміливо стоїть.
Наталка з Тарасом за камінь взялись
Всі стріли повз них пролітають униз
Не може дістатися зброя до них
Невидима сила кидає їх вниз.
З повагою турки до них віднеслись,
Бо стріл не злякались, на браму звелись.
Життя подаровано парі оцій
Що встояли камнем на брамі міській.
А камінь вівтарний на браму поклав
Святий захисник, що на ворога встав.
Чимало подружніх тут пар побували,
Той камінь роками вони обіймали.
Хотіли з коханням до віку пройти,
Не знати ні горя, ні кривди, біди.
Не раз вже плюндрована наша земля,
Чимало пошкоджень зазнала вона.
А камінь святий той кудись подівавсь.
На довгії роки в землі заховавсь.
І ось воскресіння, на землю святу,
Під час відбудови, на місто зійшло.
Розкопують мури, що ще збереглись,
— Той камінь незвичний під муром лежить.
Взяли і на браму його підняли
А він, як дві краплі підходить сюди.
На брамі праворуч, той камінь знаходять.
Хто прагне кохання, до нього приходять.
Від дотиків частих, від ніжних долонь,
Відбиток руки, ніби випік погонь.
Тут в кожному камені пам’ять віків,
А в цьому — кохання дочок і синів.
Якщо тут закохані пари бувають,
Цей камінь святий вже вони не минають.
Торкнутись рукою прадавніх часів
Тепер є можливість у всіх поколінь!
